Відповідне рішення ухвалене сьогодні на засіданні виконавчого комітету міської ради. Провести архітектурний конкурс на кращу проєктну пропозицію з реконструкції (реновації) Катерининської площі було вирішено міськвиконкомом 23 лютого 2023 року, на заохочення учасників запланували виділити 350 тис. грн. Як пояснили в мерії, загалом було надано шість проєктів. Відповідно з висновками професійного журі, лише два з них відповідали висунутим вимогам. Однак, і вони були відхилені, оскільки попри «наявність дуже цікавих ідей» зреалізувати їх саме на цій одеській площі можливості немає, вважають фахівці. Втім, відмовлятися від ідеї реконструкції Катерининської площі міська влада не планує. Потреба в цьому виникла після демонтажу Засновників Одеси ‒ монументу, більш відомого як пам`ятник російській імператриці Катерині II. За те, щоб його прибрати, депутати міської ради проголосували 30 листопада 2022-го ‒ після численних акцій протесту. Біля пам`ятника збирались мітинги, постамент неодноразово обливали червоною фарбою, на ньому ж писали гасла на кшталт «Єкатєріна = Путін» та вимогу «Знести», на царицю накинули червоний ковпак ката та дали в руку зашморг, нагадуючи про її роль в історії України. Врешті монумент прибрали від сторонніх очей, закривши «саркофагом». Потому скульптури зняли й вивезли. Фігури Йосипа де Рібаса, Франца де Волана, Григорія Потьомкіна й Платона Зубова, які оточували Катерину, є музейними предметами державної частини Музейного фонду України та перебувають на обліку муніципального музею особистих колекцій ім. О.В. Блещунова. Саме до цієї установи вони б і мали «переїхати», однак, тут їх просто ніде розмістити. Тож на тимчасове зберігання скульптури передали в Одеський національний художній музей. А на звільненому постаменті встановили державний прапор України. Останнім часом обабіч нього з`явилося багато маленьких прапорців ‒ з іменами українських захисників, що загинули, боронячи країну від російської орди. Відповідь на питання, якою буде нова Катерининська площа, має дати новий конкурс (якщо він, звісно, відбудеться). І це буде далеко не перша корінна трансформація в її історії. Загалом пам`ятникам тут не дуже щастило ‒ з особливим довголіттям, а тим більше шансом на довічне перебування якось не склалося. Імператриця та її оточення з`явилися тут 6 травня 1900 року. Монумент, виконаний за проектом архітектора Юрія Дмитренка й відлитий в майстерні скульптора Бориса Едуардса, встановили на місці скверика з фонтаном, що прикрашали місто чверть століття. Революційні події, які за 17 років трапились в Петербурзі, в Одесі відгукнулися як відповідними настроями, так і небажанням населення споглядати пам`ятник, напряму пов`язаний з самодержавством: з 1917-го його ховали під спеціально пошитим для такої справи лантухом. Із встановлення в Одесі радянської влади пам`ятник Засновникам міста знесли. Це трапилося 1 травня 1920 року. Ось як описував тодішні події фейлетоніст газети «Червона зірка» П. Челпанов: «Подошли к Екатерининской площади. Там оживление клокотало уже, как в котле. Перед массивным памятником разжалованной императрицы толпились котелки, фуражки, шапки, кепи. Все разговаривали, делились впечатлениями. ‒ Жилищный отдел решил отвести Екатерине закрытое помещение. Подумайте, ведь она стоит уже столько лет. ‒ Причем тут жилищный отдел? Ничего подобного. Екатерина будет посажена в Чека за контрреволюционную агитацию. ‒ Почему в Чека? Ведь Екатерина по убеждениям памятник. ‒ Все равно. Если это оставить без внимания, так все спекулянты и контрразведчики станут ссылаться на то, что они памятники. ‒ Вовсе не в Чека, а в институт благородных девиц. Это вы уж позвольте мне знать. ‒ Смотрите, смотрите!.. Ее уже поднимают на блоках... Грузный памятник Екатерины в самом деле отрывается от тяжелой площадки и бронзовая женщина оказывается висящей в воздухе. Картина производит впечатление. На многих физиономиях выражение крайнего отчаяния и тупого страха. ‒ Ох, святые угоднички, чижелая пошла жисть ноныча...
Майское солнце освещает красочное зрелище снятия памятника, оставленного красной Одессе покойной властью».
Після демонтажу монумента (знищено було лише скульптуру Катерини II, від якої по суті залишилася тільки голова) чотири вцілілі фігури віддали на зберігання до музею.
Менше ніж за рік після повалення з постаменту Катерини, 8 лютого 1921 року площу, на якій вона стояла, назвали іменем Карла Маркса, а на колону піднесли його бетонний бюст. Ця робота, авторами котрої були скульптор М. Гельман і архітектор М. Шехтман, виявилась настільки «маловисокохудожньою», що невдовзі погруддя прибрали.
І 1927-го замість неї розмістили іншу скульптуру Маркса ‒ на повний зріст. Цей Маркс також довго не протримався ‒ він впав. Старожили згадували, що причиною конфузу став штормовий вітер, і на п`єдесталі ще довго залишались самі лише ноги засновника революційного філософського, економічного і політичного вчення.
До третьої спроби встановити на площі Карла Маркса пам`ятник Карлу Марксу в Одесі підійшли вже з усією відповідальністю. Було оголошено конкурс на кращий проект, підсумки якого підвели наприкінці 1930 років. Але зводити його так і не розпочали, на заваді стала війна. Колону ж, яка залишилась від Катерини і простояла як в німецько-румунську окупацію, так і після, демонтували в середині 1950-х, коли в Одесі вирішили обов`язково встановити пам`ятник потьомкінцям.
Те, що чорноморському місту просто конче потрібний монумент, присвячений революційному повстанню на броненосці «Потьомкін», ще 1935 року вирішила спеціальна комісія Центрального виконавчого комітету СРСР (тоді це був вищий орган державної влади в країні).
На урядову постанову відгукнулись одеські архітектори, запропонувавши 62 варіанти розміщення такого пам`ятника. Пропонувалось різне ‒ від його зведення на молу в Одеському порту, біля маяка чи на хвилерізі до будівництва на місці скульптури дюка де Рішельє… Найкращим майданчиком архітектори визначили бульвар парку Шевченка. Тут пам`ятник було б прекрасно видно з боку моря, а з парку до нього передбачалось прокласти широку алею.
До чого саме вестиме ця алея, мав відповісти всесоюзний конкурс на кращий проект пам`ятника. Конкурс проголосили, і в Одесу почали приїздити автори, спеціально запрошені його організаторами.
«Передусім пам`ятник потьомкінцям має бути морським, ‒ переконував московський скульптор Митрофан Рукавишников. ‒ Одеса повинна мати такий пам`ятник, який неможливо побудувати в жодному, не приморському місті країни. Найкраще спорудити пам`ятник потьомкінцям на березі Ланжерону чи влаштувати спеціально для цього штучний острів чи виступ у море, аби монументальна споруда, що увічнює революційні події 1905 року, зустрічала пароплави, туристів, іноземців, усіх, хто приїжджає до Одеси морем. Фігури матросів у безкозирках із стрічками, що майорять під вітром, на тлі моря будуть дуже ефектними»…
Дискусії та плани перервала війна. Про урядове рішення знову згадали з наближенням 60-річчя повстання на «Потьомкіні». Було проведено новий конкурс, на ленінградському заводі «Монументскульптура» відлили з бронзи скульптури моряків, і 27 червня 1965 року пам’ятник роботи скульптора Богданова й архітекторів Волкова і Лапіна урочисто відкрили, але не в парку Шевченка, а в самому центрі Одеси, на Катерининській площі.
Він простояв тут понад 40 років, доки 2007-го його не перенесли в сквер на Митній площі. На звільненому місці було встановлено і 27 жовтня того ж року відкрито відновлений пам`ятник засновникам Одеси: Катерині II та її сподвижникам. Фігуру імператриці відлили заново, використавши як зразки старовинні світлини. Прекрасно збережені статуї ж Потьомкіна, Зубова, де Рібаса й де Волана забрали з Одеського історико-краєзнавчого музею, де вони перебували мало не дев`ять десятиліть.
Відкриття супроводжувалось протестами, які передували й самій появі монументу. Прихильники цієї ідеї наголошували, що таким чином площі повертають її історичний вигляд, зазначали, що окрім російської імператриці в композиції зображено історичних діячів, які відіграли свою роль в історії Одеси. Супротивники ж сприймали таке відновлення передусім як увічнення пам`яті самодержиці, що зруйнувала Запорізьку Січ та поневолила українців кріпацтвом.
Врешті-решт, історія монументу, подарованого місту одіозним бізнесменом Русланом Тарпаном, розпочавшись із скандалу, скандалом і завершилася. Пам`ятник демонтовано, імператрицю знесено, скульптури знову в музеї.
Чи не час відновити фонтан?
Якими були Катерининська площа й місто загалом у різні періоди своєї історії, можна побачити на сторінках «Старої Одеси в фотографіях». А прочитати ‒ у виданнях нашого проєкту.
|
| ||
|
|
|
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
